СТРУКТУРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Краткое описание

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ “УКРАЇНА”

МАКСИМОВА ЛАРИСА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 343.131

СТРУКТУРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор
Слінько Сергій Вікторович

Київ - 2013

Вступ ……………………………………………………..……………….…. 12

Розділ 1. Загальні положення структури кримінального процесу
1.1. Кримінальний процес як галузь права………...………………………. 13
1.2. Засади кримінального провадження…………….……………………... 36
1.3. Правове регулювання кримінального провадження………………...... 58
1.4. Процесуальна форма кримінального провадження………………...… 79
Висновки до першого розділу…………………………………………..…. 101

Розділ 2. Досудове провадження як інститут кримінального процесуального права
2.1. Змагальність, диспозитивність доказування ………..………………. 106
2.2. Консенсуальні положення кримінального провадження….……...… 121
Висновки до другого розділу……………………………………………… 132

Розділ 3. Судове провадження
3.1. Теорія та практика судового провадження…….………….…............. 136
3.2. Провадження в суді присяжних….……………..…………………….. 153
Висновки до третього розділу………………………………………….….. 169
Загальні висновки………………………………………………….……….. 174
Список використаних джерел……………………………………….…….. 191
Додатки……………………………………………………………………... 222

Вступ
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що Євроінтеграція України зобов’язує побудову законодавства за світовими, європейськими стандартами таким чином, щоб забезпечити захист особи, суспільства та держави на підставі змагальності. На законодавчому рівні прийнято низку законів, які у подальшому удосконалили права, обов’язки, розширили діяльність законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечили захист прав і свобод людини та громадянина, суспільства, держави від злочинних посягань, а також встановили елементи досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожен, хто вчинив кримінальне право-порушення, був притягнутий до відповідальності відповідно до своєї вини, а жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна процесуальна процедура.
Новий Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК України) встановив нові положення кримінального провадження, судового розгляду, побудував структуру стадій, етапів, інститутів, окреслив їх функціональну послідовність, закріпив процесуальний порядок проведення процесуальних, слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій, визначив правовий статус його учасників.
Теоретичні положення структури кримінального провадження на підставі засобів, методів, форм досудового розслідування та судового розгляду забезпечують швидке, повне, неупереджене розслідування, встановлення обставин кримінального правопорушення, викриття винного. Слідчий, прокурор, слідчий суддя отримали повноваження щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій та їх процесуального закріплення технічними засобами на стадії досудового розслідування. На стадії підготовчого провадження суддя за клопотанням слідчого, прокурора має право проведення судового розгляду за відсутності учасників, якщо обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду та між ними укладена угода щодо відшкодування матеріальної шкоди. Провадження в суді присяжних встановило елементи неупередженого розгляду кримінального провадження.
Дослідженню сутності структури кримінального провадження, його стадій, етапів, інститутів постійно приділяється значна увага наукою кримінального процесуального права. Вагомий внесок у розробку даної проблематики зробили як вітчизняні, так і зарубіжні теоретики, процесуалісти та криміналісти: Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, В.П. Бож’єв, А.Ф. Волобуєв, В.Я. Горбачевський, Ю.М. Грошевий, В.М. Джига, Т.М. Добровольська, П.С. Елькінд, О.В. Капліна, Л.Д. Кокорев, В.О. Коновалова, Г.К. Кожевніков, Є.Д. Лукьянчиков, О.М. Ларін, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Я.О. Мотовіловкер, В.Т. Нор, М.А.Погорецький, М.М. Полянський, В.О. Попелюшко, А.Л. Ривлін, М.М. Розін, В.М. Савицький, В.М. Стратонов, С.В. Слінько, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, І.В. Тирічев, І.Я. Фойницький, С.С. Чернявський, Г.І. Чангулі, М.О. Чельцов, Л.Д. Удалова, О.Г. Шило, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило та ін.
Водночас до сьогодні не склалося єдності думок щодо визначення нормативного змісту та поняття структури, стадій, етапів, інститутів, системи, класифікації, функціональної послідовності процесуального порядку кримінального провадження.
Подальша розробка теоретичних положень структури, стадій, етапів, інститутів кримінального провадження, необхідність внесення пропозицій до чинного законодавства, використання та удосконалення норм, які надають змістовного наповнення досліджуваної проблеми, обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає планам науково-дослідної роботи кафедри цивільного, господарського та кримінального права Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна".
Тема дисертації затверджена Вченою радою Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна" 25 червня 2012 року, протокол № 11.
Мета і задачі дослідження. Основною метою роботи є визначення структури кримінального провадження, стадій, етапів, інститутів. У порівняльному аспекті кримінального процесуального законодавства Великобританії, США, Німеччини, Франції, Росії розглянутий генезис надав можливість подальшого удосконалення структури, функціональної послідовності стадій, етапів. Встановлені шляхи вирішення теоретичних проблем механізму правового регулювання процесуальних, слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій на кожній стадії. Визначений інститут процесуального статусу підозрюваного надав можливість теоретичного обґрунтування структури кримінального провадження. Проведений аналіз теоретичних положень КПК визначив прогалини, протиріччя практики його застосування. Запропоновані та розроблені науково обґрунтовані рекомендації використання форм та методів під час досудового та судового провадження.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі задачі:
- визначити теоретичні положення та елементи, які виходять із генезису, наукової розробки поняття структури, стадій, етапів, інститутів кримінального провадження, встановити структуру кримінального провадження, визначити та розробити нові стадії, етапи, форми, методи побудови структури згідно з їх визначенням у КПК України, запропонувати нову структуру кримінального провадження, визначити етапи досудового провадження з моменту реєстрації заяви у Єдиному реєстрі досудових розслідувань до ухвалення вироку;
- на підставі загальних засад кримінального провадження, які встановлені у КПК України, надати їх класифікацію, виходячи з логічної послідовності та функціонального призначення структури кримінального провадження, проаналізувати засади та встановити елементи змагальності на досудових та судових стадіях, етапах стосовно сторін, учасників кримінального провадження, надати механізм дії засад у на стадіях кримінального провадження;
- проаналізувати теоретичні положення правового регулювання структури кримінального провадження на підставі диспозитивного та імперативного методів, визначити процесуальні правові відношення, які виникають між учасниками кримінального провадження на підставі конституційних, процесуальних, спеціальних гарантій прав та обов’язків, та надати теоретичні і практичні елементи структури стадії досудового та судового провадження, встановити, що докази, які закріплені під час досудового розслідування, повинні бути підтверджені на стадії судового розгляду, а суддя не має права повернення кримінального провадження на додаткове досудове розслідування і зобов’язаний ухвалити вирок тільки на підставі доказів, які суд безпосередньо сприйняв під час судового розгляду, визначити співвідношення стадій досудового та судового провадження щодо закріплення та перевірки доказів;
- розглянути теоретичні положення та елементи теоретичної моделі процесуальної форми: протокол, носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів фіксуються процесуальні дії на стадії досудового розслідування, журнал судового засідання на стадії судового провадження, встановити механізм технічної фіксації процесуальної, слідчої дії, негласної слідчої (розшукової) дії за допомогою технічних засобів, запропонувати спрощену форму складання протоколу;
- на підставі теоретичних положень кримінального процесуального права розробити теоретичні положення та елементи інституту підозрюваного, визначити механізм забезпечення гарантій прав і свобод людини та громадянина під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, ухвали слідчого судді у разі обмеження конституційних прав та свобод, складання слідчим повідомлення про підозру на підставі доказів, які були закріплені процесуальними діями;
- визначити механізм функціонального забезпечення кримінального провадження на підставі функцій процесуального статусу його учасників, вказати на дві протилежні функції - кримінального переслідування та захисту, на їх підставі проаналізувати інститут обвинувачення та захисту, запропонувати, що обвинувачений, який знаходиться на стадії судового розгляду повинен мати статус підсудного;
- розглянути форми закінчення досудового розслідування та встановити процесуальні положення закінчення та закриття кримінального провадження на підставі консенсусу, угоди, визначити процесуальні елементи ініціювання угоди та непроцесуальні дії укладання угоди та побудувати її теоретичну модель у разі визнання винуватості;
- проаналізувати теоретичні проблеми провадження суду присяжних під час судового розгляду в суді першої інстанції, процедурну діяльність провадження, надати теоретичні та практичні рекомендації щодо подальшого удосконалення відбору, усунення, порядку наради та голосування присяжних.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, які виникають під час кримінального провадження на стадіях, етапах.
Предметом дослідження є структура кримінального процесу.
Методи дослідження включають у себе комплексне поєднання загальнонаукових та спеціальних методів, що використовуються в юридичній науці та складають теоретико-методологічну основу дослідження. За допомогою діалектичного методу досліджена теорія та практика структури, функціональна послідовність стадій кримінального провадження, його етапів (розділ 1; підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Метод правового регулювання застосовано для дослідження правових інститутів, стадій, визначення завдань та структурної побудови провадження (розділ 2; підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Метод системно-структурного аналізу дозволив визначити недоліки чинного законодавства, що дало можливість внести пропозиції для подальшого удосконалення процесуальних норм, які регулюють структуру, послідовність стадій, етапів, інститутів (розділ 2; підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Порівняльно-правовий аналіз надав можливість порівняти конституційні, кримінально-правові та кримінально-процесуальні норми України та законодавства зарубіжних країн, а також прецедентну практику Європейського Суду з прав людини, що дозволило внести конкретні пропозиції стосовно подальшого удосконалення положень КПК України ( розділ 3; підрозділи 3.1, 3.2). Історико-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу закономірностей становлення структури та розвитку стадій, інститутів, забезпечення прокурорського нагляду, контролю та процесуального керівництва на стадії досудового провадження, забезпечення судового контролю під час складання ухвали про обмеження прав і свобод людини та громадянина, судового розгляду, удосконалення процесуального статусу сторони обвинувачення та захисту учасників кримінального провадження (розділ 3; підрозділи 3.1, 3.2). Статистичний та соціологічний методи визначили рівень негативних наслідків під час досудового провадження, забезпечення процесуальних прав учасників, що дало можливість обґрунтувати теоретичні положення анкетування, опитування, аналізу та інтерпретації емпіричних даних судової статистики, статистичної інформації, (розділ 2 підрозділи 2.2, 2.3; розділ 3, підрозділи 3.1, 3.2).
Нормативно-правовим підґрунтям дисертаційного дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, кримінально процесуальне законодавство та інші галузеві науки: криміналістика, оперативно-розшукове, цивільне право, зарубіжне законодавство, зокрема кримінально-процесуальне законодавство та кодекси Російської Федерації, Франції, Німеччини, США, Великої Британії.
Теоретичне підґрунтя дисертації складають роботи науковців у галузі загальної теорії держави і права, конституційного, кримінального й міжнародного права, цивільного, господарського, адміністративного, кримінального процесуального права та криміналістики.
Емпіричну базу дослідження становлять: рішення Європейського Суду з прав людини, рішення, висновки Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України; офіційно опублікована практика Верховного Суду, Вищого Спеціалізованого Суду України (2002–2012 рр.); відомчі нормативно-правові акти-накази Генерального Прокурора України, Міністра внутрішніх справ України, Голови Служби Безпеки України.
Відповідно до мети дослідження здійснено анкетування працівників правоохоронних та судових органів; проведений аналіз знайшов своє відображення в дисертаційній роботі. Під час дослідження проаналізовано 100 кримінальних справ, які пройшли всі стадії кримінального провадження. Проведено анкетування 20 слідчих органів прокуратури м. Києва, 50 слідчих слідчого управління ГУМВС України м. Києва, 25 суддів місцевих судів м. Києва, 15 суддів Апеляційного суду м. Києва.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним науковим дослідженням, у якому розроблені теоретичні положення структури, стадій, етапів кримінального провадження, визначено процесуальний механізм проведення процесуальних, слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій під час встановлення обставин кримінального правопорушення, його швидкого, повного і неупередженого досудового розслідування, спрощеної процедури судового розгляду, провадження в суді присяжних суду першої інстанції, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна процесуальна процедура.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в таких теоретичних положеннях, що виносяться на захист:
вперше:
- запропоновано теоретичні положення та елементи, які виходять із генезису, наукової розробки поняття структури, стадій, етапів, інститутів кримінального провадження; розроблено структуру кримінального провадження, визначено нові стадії, етапи, форми, методи побудови структури згідно з їх визначенням у КПК України, сформульовано етапи стадії досудового провадження, що починається з моменту реєстрації заяви у Єдиному реєстрі досудових розслідувань; розроблено форми, правові елементи стадій, етапів, інститути кримінального провадження, на їх підставі завдання, функції та методи, система побудови структури;
- визначено теоретичні положення правового регулювання структури кримінального провадження на підставі диспозитивного та імперативного методів, розроблені елементи правових відношень, які виникають між учасниками кримінального провадження на підставі конституційних, процесуальних, спеціальних гарантії прав та обов´язків; надані теоретичні та практичні елементи структури досудового розслідування та судового розгляду; встановлено, що докази, які закріплені на стадії досудового провадження, повинні бути підтверджені під час судового розгляду, суддя не має права повернення кримінального провадження на додаткове досудове розслідування, а зобов’язаний ухвалити вирок; визначено співвідношення стадій досудового та судового провадження щодо закріплення та перевірки доказів;
- розроблено механізм функціонального забезпечення кримінального провадження на підставі функцій процесуального статусу його учасників; вказується, що дві протилежні функції - кримінального переслідування та захисту під час кримінального провадження повинні бути побудовані на підставі змагальності сторін; проаналізовано інститут обвинувачення та захисту, запропоновано, що обвинувачений, який знаходиться на стадії судового розгляду повинен мати статус підсудного;
удосконалено:
- на підставі засад кримінального провадження, які встановлені у КПК зроблено їх класифікацію, спираючись на логічність послідовність та функціональне призначення структури кримінального провадження, встановлені елементи змагальності на досудових та судових стадіях, етапах, відносно сторін, учасників кримінального провадження, розроблено механізм дії засад у структурі кримінального провадження;
- елементи та теоретична модель процесуальної форми: протокол, носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії на стадії досудового провадження, журнал судового засідання на стадії судового провадження, встановлено механізм технічної фіксації процесуальної, слідчої дії, негласної слідчої (розшукової) дії за допомогою технічних засобів, запропонована спрощена форма складання протоколу;
- визначено теоретичні проблеми провадження суду присяжних під час судового розгляду в суді першої інстанції, процедурну діяльність провадження, надано теоретичні та практичні рекомендації щодо подальшого удосконалення відбору, усунення, порядку наради та голосування присяжних;

отримали подальший розвиток:
- форми закінчення досудового провадження, встановлені процесуальні положення закінчення та закриття кримінального провадження на підставі консенсусу, угоди, визначено процесуальні елементи ініціювання угоди та не процесуальні дії укладення угоди, побудована її теоретична модель у разі визнання винуватості;
- на підставі теоретичних положень кримінального процесуального права розроблені теоретичні положення та елементи інституту підозрюваного, визначено механізм забезпечення гарантій прав і свобод людини та громадянина під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, ухвали слідчого судді у разі обмеження конституційних прав та свобод, складання слідчим повідомлення про підозру на підставі доказів, які були закріплені процесуальними, слідчими діями.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертації висновки й пропозиції можуть бути використані: з науково-дослідницькою метою – для удосконалення основних положень структури кримінального провадження та побудови стадій їх теоретичної розробки, логічної та функціональної послідовності (акт упровадження Київського університету туризму, економіки і права від 20.05.2013); у законотворчій діяльності – під час подальшого удосконалення кримінального процесуального законодавства України; у процесі практичної діяльності правоохоронних органів, проведення процесуальних, слідчих та судових дій на стадіях кримінального провадження (акт упровадження прокуратури мКиєва від 24.05.2013); у навчально-методичній роботі – для підготовки навчальних посібників, методичних розробок та безпосередньо в навчальному процесі, при вивченні кримінального процесуального законодавства, складанні та написанні контрольних, курсових і магістерських робіт, у науково-дослідницьких роботах викладачів та студентів; під час здійснення роботи з підвищення рівня правової та професійної культури посадових осіб слідчого, прокурора, слідчого судді.
Апробація результатів дисертації. Робота виконана на кафедрі цивільного, господарського та кримінального права Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна", обговорена на засіданні міжкафедрального семінару юридичних кафедр університету, схвалена та рекомендована до захисту. Основні положення дослідження доповідались та обговорювались на наукових та науково-практичних конференціях: "Актуальні проблеми застосування нового кримінально-процесуального законодавства України та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі" (Харків, 2012); "Впровадження нового КПК України у правоохоронну діяльність та навчальний процес: досвід та шляхи удосконалення" (Харків, 2013); "Правове регулювання економічної безпеки України в умовах Євроінтеграції" (Харків, 2013).
Публікації. Основні результати наукового дослідження викладено у шести наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України та інших держав, та трьох тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 3 розділів, 8 підрозділів, висновків (до кожного розділу), загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (327 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 224 сторінки, основний зміст – 190 сторінок, додатки – 3 сторінки, список використаних джерел – 31 сторінка.

Список литературы

Загальні висновки

Опрацювавши юридичну наукову літературу, проаналізувавши нормативно-правові акти зроблено наступні висновки:
1. Кримінальний процес - це процесуальна та процедурна діяльність, яка здійснюється стороною обвинувачення слідчим, прокурором, оперативними підрозділами, для виконання завдань кримінального провадження, встановлення обставин злочину та особи, яка його вчинила, чітко регламентована правом галузь державної діяльності, спрямована на захист прав і свобод людини та громадянина.
Структура кримінального процесу побудована за горизонталлю та вертикаллю. По горизонталі визначено кримінальне провадження: досудове та судове; стадії, етапи. За вертикаллю побудовані інститути: засад, функцій, обвинувачення, слідчих дій, негласних слідчих (розшукових) дій, сторін провадження та ін.
2. Засади кримінального процесу це безпосередньо регулюючі положення здійснення кримінальних провадження на досудових та судових стадіях. Щоб вирішити завдання кримінального процесу необхідно встановити, яке місце серед елементів права вони займають, що в свою чергу потребує з’ясування співвідношення засад кримінального процесу та завдань, які стоять перед стороною обвинувачення у офіційно визначених правових формах.
Теоретична розробка засад кримінального процесу потребує її класифікації. Пропонується теоретична модель класифікації засад кримінального процесу. По-перше, за дією засад у кримінальному процесі: конституційні засади, які діють під час досудового та судового кримінального провадження на його стадіях. По-друге, процесуальні засади, які діють відносно сторін, учасників процесу. По-третє, загальні засади, які діють на окремих стадіях процесу.
Розкриття процесуального змісту засади верховенства права дає можливість відійти від суто позитивістського тлумачення права. На відміну від традицій юридичного позитивізму, який виправдовує пріоритет державного інтересу над інтересами індивіда, людини, громадянина, принцип верховенства права, навпаки, захищає індивіда від свавілля державної влади.
Спеціальні засади кримінального процесу можна визначити, виходячи з гл. 21 КПК України. Новела КПК України визначає проведення негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового провадження. Слідчий, на підставі ухвали слідчого судді має право проводити негласні слідчі (розшукові) дії для встановлення обставин злочину, особи, яка вчинила злочин. Дані засади мають специфіку, тому що з одного боку вони порушують положення Конституції України, а з іншого проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному процесі завжди має елементи порушення чинного законодавства.
3. Предмет правового регулювання можна визначити з точки зору "об’єктивності", а саме за ознакою, яка виражається за внутрішнім змістом державного права. В даному випадку ми можемо визначити однорідну, якісно особливу групу суспільним відносин, які впорядковані за допомогою юридичних засобів.
Під методом правового регулювання розуміють сукупність прийомів та засобів правового впливу на певну групу суспільних відносин. В теорії права традиційно виділяють два основні методи: імперативний та диспозитивний.
Класифікацію інститутів кримінального процесу можна визначити виходячи з основоположних аспектів. По-перше, інститути провадження процесуальних, слідчих дій, негласних слідчих (розшукових) дій. По-друге, новий інститут підозрюваного на стадії досудового розслідування та обвинуваченого під час судового провадження, який встановлює особу, яка вчинила злочин, забезпечує гарантії прав та свобод, а також участь підозрюваного у кримінальному процесі. По-третє, інститути забезпечення гарантій прав та свобод сторін процесу, учасників та суб’єктів під час кримінального провадження.
Кримінально-процесуальні функції обвинувачення починаються з моменту складання повідомлення про підозру та завершуються етапом реалізації даної функції та звернення до суду з обвинувальним актом. У даному разі державний обвинувач виконує функцію кримінального переслідування до постанови вироку суду.
Кримінально-процесуальні функції захисту від обвинувачення починаються з пред’явлення повідомлення про підозру, затримання підозрюваного та включає до себе права і обов’язки підозрюваного, обвинуваченого захищатися на стадії досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження від обвинувачення.
Кримінально-процесуальні функції вирішення справи починаються з моменту підготовчого розгляду кримінального провадження суддею, призначення справи до розгляду та закінчуються постановою вироку або ухвали суду.
Факультативні функції призначені для досягнення мети кримінального процесу, виконання його завдань. Вони визначені у КПК відносно сторін, учасників, суб’єктів кримінально-процесуального провадження.
Допоміжні, підсобні функції виконують учасники процесу, які забезпечують напрямок руху кримінального провадження. До першої групи можна віднести функції, які виконують свідок, експерт, спеціаліст та ін. До другої групи можна віднести учасників процесу, які забезпечують виконання основних і факультативних функцій. Їх виконують перекладач, секретар судо-
вого засідання, судовий розпорядник та ін. На відміну від основних і факультативних функцій, кожна з яких виконується декількома учасниками кримінального процесу, підсобні, як правило, пов’язані з однією з категорією учасників.
Пропонується внесення змін до КПК України та визначити, що прокурор – державний обвинувач та суддя мають право виходу за рамки обвинувального акту, а вирок повинен бути постановлений на підставі доказів, які знайшли свій вираз під час судового слідства.
Треба доповнити ст. 284 КПК України, вказавши, що слідчий повинен встановити докази, які встановлюють вину або невинуватість особи, відповідно до якої було проведено досудове розслідування. Якщо докази вказують на відсутність вини слідчий повинен скласти постанову про закриття кримінального провадження на підставі ст. 284 ч. 1, 2 КПК України.
Основною формою кримінального переслідування є обвинувачення. В юридичному сенсі під джерелом права слід розуміти форми, завдяки яким норми права встановлюються й отримують обов’язкову силу.
В джерелах кримінального процесу втілюються засади, функції, правова діяльність сторін у процесі та ін. Джерела кримінального процесу мають комплексний характер, оскільки об’єднують як матеріальні, так і процесуальні норми. В матеріальних і процесуальних нормах обумовлено, насамперед, вимоги законодавчої техніки. Важливою характеристикою джерел кримінального процесу України є їх юридична природа, елементами якої традиційно вважають нормативність актів; юридичну силу; форму і структуру; дію актів в часі, просторі, за колом осіб; засоби забезпечення реалізації актів. Важливим елементом юридичної природи джерел є їхня нормативність, яка означає, що відповідні правові вимоги звернені до невизначеного кола суб’єктів, діють протягом тривалого періоду часу і розраховані на багаторазове їх застосування.
4. Правова форма кримінального процесу обумовлює необхідність вирішення конфліктів двох сторін, з одного боку інтересів держави, яка повинна забезпечити безпеку громади, а з іншого притягнути до покарання особу, яка скоїла кримінальне правопорушення в інтересах людини та громадянина. Змагальна форма процесу направ¬лена на оптимальне вирішення конфлікту, який виникає з моменту скоєння правопорушення, припускає існування в процесі сторін, що мають протилежні інтереси, володіють загальною мірою свободи розпорядження своїми правами і обмежені впливом держави на особу в суді.
Автор пропонує побудову модель публічно-позивного процесу: державні органи, які мають процесуальні повноваження, повинні прийняти дії по захисту потерпілого у кримінальному процесі; слідчий, оперативні підрозділи, прокурор повинні здійснювати кримінальне переслідування особи, яка підозрюється у вчинені кримінального провапорушення; злочин необхідно визначити, як суспільно-небезпечне діяння; здійснення кримінального переслідування забезпечується гарантіями прав та свобод на підставі презумпції невинуватості та засад кримінального провадження; суддя повинен захищати права та свободи людини та громадянина методом судового контролю.
Кожна стадія кримінального процесу передбачає систему процесуальних гарантій, до яких належать: суворе дотримання норм матеріального права; законодавчі вимоги об’єктивності, повноти і всебічності дослідження обставин матеріалів справи; юридична презумпція невинуватості; процесуальні правила відводу учасника процесу, який бере участь в ході досудового і судового слідства, при постанові вироку, а також в апеляційній і касаційній інстанції; неприпустимість застосування декількох покарань за одне кримінальне правопорушення; процесуальний порядок допустимості і закріплення доказів; ухвалення процесуальних рішень в межах компетенції і встановлених законом процесуальних формах; процесуальний порядок оскарження незаконних процесуальних рішень.
Процесуальні гарантії включають в себе права та законні інтереси сторін кримінального провадження, його учасників. Інтереси матеріальних та проце-суальних прав забезпечуються у кримінальному процесі як основні гарантії.
Матеріально-правові гарантії забезпечуються на підставі кримінально- правових, фінансових, цивільних та інших інтересів. Процесуальні гарантії сторін, учасників досудового та судового провадження забезпечуються процесуальними функціями, які вони виконують ними на конкретних стадіях.
Автор підрозділяє процесуальні гарантії провадження слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового провадження та гарантії судового провадження. Гарантії провадження слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій включають можливість учасників процесу користуватися своїми правами та обов’язками, надавати клопотання, оскаржувати, в ході здійснення кримінального провадження, процесуальні дії слідчого до прокурора, слідчого судді. Гарантії судового провадження включають в себе забезпечення можливості сторонам, учасникам процесу використовувати свої процесуальні права, виконувати свої обов’язки під час судового розгляду кримінального провадження.
Механізм прийняття рішення повинен бути визначений зв’язоком правової норми кримінального процесуального права з процедурою діяльності його учасників. Повинні бути встановлені всі факти та обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, тому що вони є основою для прийняття слідчим, прокурором, суддею процесуальних рішення. Необхідно чітко визначити норми кримінального права, які стосуються конкретного учасника провадження, тому що на їх підставі слідчий застосовує кримінально-процесуальну норму. Учасник процесу, відносно якого було застосовано норми кримінального процесуального права, повинен виконувати процесуальні рішення прийняті щодо нього. Постанова слідчого, прокурора, ухвала судді повинна мати структуру та відображати фактичні обставини кримінального провопорушення та інформацію відносно кого була складена і прийнята постанова (ухвала). Рішення повинно бути прийняте тільки посадовою особою, яка має державно-владні повноваження; Прийняті процесуальні рішення (постанови, ухвали, вирок) можуть бути оскаржені сторонами, учасниками кримінального провадження.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав.
Ст. 46 КПК України закріпила право захисника, як на стадії досудового розслідування так і судового розгляду, збирати докази та надавати їх до слідчого, прокурора, судді, які повинні, згідно ст. 94 КПК оцінити докази та визнати їх допустимість у кримінальному провадженні. Якщо подані фактичні дані не мають відношення до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України, то слідчий повинен скласти постанову про неможливість використання їх як доказів, згідно ст. 87 КПК України. У судовому засіданні право захисника збирати докази не відповідає положенням змагальності, тому що про докази захисту державний обвинувач, прокурор дізнається під час підготовчого кримінального провадження, призначення її до розгляду або судового слідства, що не дає йому можливості ретельно підготуватися і аргументовано надати відповідь стороні захисту.
Правова основа проведення негласних слідчих (розшукових) дій, закріплена в КПК України. Рішення про проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути прийняте слідчим, прокурором, шляхом винесення постанови, яка має відповідати вимогам ст. ст. 246, 251 КПК України, або слідчим суддею за клопотанням прокурора або клопотанням слідчого, погодженого прокурором.
Класифікація негласних слідчих (розшукових) дій можна надати виходячи з їх проведення по тяжких або особливо тяжких злочинах: до внесення заяви до Єдиного реєстру досудових розслідуваннь; і після реєстрації заяви у Єдиному реєстрі досудових розслідуваннь; проведення по не тяжких злочинах. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені ст. ст. 250, 268, 269 КПК України дозволяється проводити до постанови ухвали слідчого судді.
Слідчий може проводити негласні слідчі (розшукові) дії самостійно, або спільно з уповноваженими оперативними підрозділами. Протокол про результати проведеної негласної слідчої (розшукової) дії складається слідчим, який повинен відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження. Протокол про результати проведеної негласної слідчої (розшукової) дії з додатками не пізніше 24 годин після його складання передається прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва.
Постанова слідчого про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які містять відомості про факт та методи проведення негласної слідчої (розшукової) дії, розголошення яких створює загрозу національним інтересам та безпеці, підлягають засекречуванню.
Засекречування таких матеріальних носіїв інформації здійснюється слідчим, прокурором, співробітником уповноваженого оперативного підрозділу, слідчим суддею шляхом надання відповідному документу грифа таємності.
Розсекречення матеріалів проведення негласної слідчої (розшукової) дії має право здійснити керівник органу прокуратури, який надсилає керівнику орган оперативного підрозділу клопотання, у якому зазначаються підстави для скасування встановленого грифа.
5. Диспозитивність в процесі визначається як можливість за своїм розсудом використати свої суб’єктивні права.
Диспозитивність розглядається в широкому сенсі, як право розпорядження правом на кримінальний позов, включає право доказування в кримінальному провадженні в своїх приватних інтересах.
Вузьке значення полягає в праві мати в процесі публічний або приватний інтерес. В кримінально-процесуальній діяльності можна стверджувати тільки про основи елементів диспозитивності.
Змагальний процес, за новим КПК України, встановив розподіл повноважень сторони обвинувачення та захисту. Згідно ст. 36 КПК України функції обвинувачення у кримінальному процесі визначені через процесуальний статус прокурора. Сторона захисту у кримінальному процесі визначена ст.ст. 42-54 КПК України. Її представники мають право збирати докази. Однак, захиснику лише декларується право збирати докази. Реалізація цього права захисником залежить від розсуду підозрюваного, обвинувача - залучити або ні представлені фактичні дані, документ або предмет до кримінального провадження.
6. У кримінальному процесі, законодавстві та на практиці його реалізації термін "консенсуальне провадження" вживається та розглядається з достатньо широких позицій. Ми говоримо саме про термін, оскільки важко дати однозначне визначення "консенсуального провадження" як категорії кримінального процесу. Насамперед зазначимо, що такий термін використовується щодо суперечок між потерпілим та обвинуваченим при використанні повноважень, як правило у ході судового провадження.
Консенсуальні провадження здійснюється, як правило, по злочинах, які не є тяжкими. Правовою основою закриття кримінального провадження у кримінальному провадженні з погляду консенсуальності є укладання угоди між потерпілим та обвинуваченим.
Процедура консенсуального провадження, як угода в кримінальному провадженні, повинна мати наступні ознаки: умови консенсуального провадження не повинні входити в протиріччя з законодавством; розгляд консенсуального провадження проводиться тільки по не тяжких злочинах; примирення проводиться тільки на підставі взаємної угоди між сторонами обвинувачення та захисту; реалізується угода тільки по примиренню обвинуваченого та потерпілого.
Консенсуальні провадження можна визначити взаємозв’язаними чинниками: визнання правосуддя як форми захисту прав і свобод людини та громадянина; побудову структури судової системи, яка заснована на засадах змагальності; розгляду матеріалів кримінального провадження в розумних строках; специфіки отримання доказів на стадіях досудового розслідування та судового провадження.
На підставі даних висловлювань ми можемо надати класифікацію елементів вирішення суперечок: прямі переговори між сторонами; переговори за участю нейтральної особи або захисника, адвоката; проведення судочинства за участю сторін.
У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод: угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваче¬ним; угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Наслідками укладення та затвердження угоди про примирення є: для підозрюваного чи обвинуваченого - обмеження права оскарження вироку; для потерпілого – поряд з обмеження права оскаржувати вирок, позбавлення права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди.
Наслідками укладення угоди про визнання винуватості є: для прокурора - обмеження права оскаржувати вирок, а для підозрюваного, обвинуваченого додатково до обмеження права оскаржувати вирок, також відмова від прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої статті 474 КПК України, тобто не має права у судовому засіданні: відмовитися давати показання, подавати та досліджувати докази.
7. Стадія кримінального провадження - судовий розгляд - це встановлена законом система процесуальних дій судді та учасників кримінального провадження, послідовне проведення яких спрямоване на всебічне, повне і об’єктивне дослідження матеріалів справ та постановляння законного, обґрунтованого та справедливого вироку.
Судовий розгляд спрямований на вирішення всіх завдань кримінального процесу, здійснюється публічно, гласно в умовах забезпечення дії всіх принципів та гарантій правосуддя.
Загальні положення судового розгляду можна визначити, як сукупність (система) процесуальних дій, що спрямовані на виконання основних завдань кримінального судочинства. Кримінальний процесуальний закон, практика і теорія виділяють декілька структурних елементів судового розгляду - частин, які об’єднують окремі процесуальні дії в певні групи з чітко окресленим змістом: підготовча частина судового засідання; судовий розгляд; судові дебати; останнє слово обвинуваченого; постанова та проголошення судового вироку.
Суддя має процесуальні повноваження за новим КПК України щодо закриття кримінального провадження на стадії підготовчого провадження. У одному випадку він виконує функцію контролю, усуває перешкоди щодо розгляду кримінального провадження, в іншому він виконує функцію правосуддя та розглядає справу по суті.
Новий КПК України визначив нові форми проведення судового розгляду кримінального провадження. Виходячи з положень підсудності можна надати її нову класифікацію за видами: територіальна; персональна; інстанційна та за зв’язком проваджень. Територіальна підсудність визначається місцем скоєння кримінального правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, то кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування. Персональна підсудність визначається суб’єктом вчинення кримінального правопорушення та обумовлена особливим правовим статусом судді та застосовується з метою забезпечення неупередженого судового розгляду кримінального провадження. Інстанційна підсудність визначається процесуальною стадією судового розгляду кримінального провадження. Кримінальне провадження у першій інстанції здійснюють місцеві суди. Кримінальне провадження у апеляційній інстанції здійснюють Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя. Кримінальне провадження у касаційній інстанції здійснює Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Верховним Судом України переглядає судові рішення у кримінальних справах з питань неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, та, у випадку, встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
Під час підготовчого провадження судом не вирішується питання про доведеність вини обвинуваченого. Основне призначення цієї стадії полягає в тому, щоб процесуально та організаційно забезпечити проведення судового розгляду відповідно до положень кримінального процесуального закону.
Стадія підготовчого провадження займає проміжне положення між досудовим розслідуванням, стосовно якого вона має контрольний характер та судовим розглядом, стосовно якої вона має організуючий характер. Завдання стадії підготовчого провадження полягають в тому, що суддя повинен перевірити наявність підстав закриття провадження або підготувати проведення майбутнього судового розгляду. Межі даної стадії починаються після отримання кримінального провадження судом та закінчуються складанням ухвали про призначення кримінальног провадження до судового розгляду. Підготовче судове засідання відбувається за участю прокурора, обвинуваченого, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника згідно з правилами, передбаченими КПК України для судового розгляду.
Аналіз ст. 315 КПК України, щодо механізму забезпечення проведення судового розгляду кримінального провадження, дає підстави внести пропозиції щодо виключення п. 5 частини 1 даної статті. Суддя під час підготовчого провадження вирішує питання, які чітко перераховані у КПК україни. Однак, інші дії, які можуть виникати під час підготовчого провадження він не може проводити, тому що процедура передбачає чітко встановлений перелік судових дій.
Після призначення справи до судового розгляду слідчий суддя повинен забезпечити учасникам судового провадження можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, коли вони про це заявлять клопотання.
8. Новий КПК України запропонував участь присяжних у ст.ст. 383-391 КПК України, яка встановлена на підставі англосаксонської правової системи. Згідно ст. 383 КПК України, щодо порядку провадження в суді присяжних, кримінальне провадження судом присяжних здійснюється відповідно до загальних правил КПК України. Суд присяжних утворюється при місцевому загальному суді першої ін¬станції. Усі питання, пов’язані з судовим розглядом в судді присяжні вирішують спільно зі суддею.
Призначення суду присяжних визначається цілями реформування судочинства. Суд присяжних для нового кримінального судочинства, безумовно, є результатом судово-правової реформи, яка здій¬снюється в Україні, орієнтованої на становлення судової гілки влади, як окремої влади, яка стоїть між державними органами та суспільством. Судова влада заснована на засадах верховенства права, неупередженості, незалежності, змагальності, презумпції невинуватості, публічності та ін. Основне пи¬тання реформи стосується механізмів їх реалізації. Суд присяжних є процесуальною конструкцією, яка є відображенням судової та інших гілок влади.
Призначення суду присяжних полягає в тому, щоб бути органом становлення незалежного, змагального пра¬восуддя. У суді присяжних має процедурно відпрацьовуватися тех¬нологія змагального процесу, яка відповідно до Конституції України повинна бути реалізована й в інших формах судочинства. Одночасно формується правова ідеологія, що базується на процесуально гаран¬тованій презумпції невинуватості.
Суд присяжних можна визначити у наступних положеннях.
Перша риса суду присяжних полягає в тому, що рі¬шення про винність або невинуватість обвинуваченого приймається само¬стійно колегією непрофесійних суддів. Друга - полягає в тому, що суд присяжних є теоретична модель правосуддя за участю народу, яки відображають його прагнення до покарання винного за вчинений злочин. Разом з суддею кримінальну справу розглядають присяжні, які визначають чи дійсно обвинувачений вчинив злочин, чи повинен він відповідати за вчинення та яка міра покарання повинна бути застосована відносно нього. Таким чином присяжні, як представник громади приймають участь у правосудді.
Важливе значення в цьому напрямку мають: по-перше, стосунки між суддею та присяжними психологічного, соціологічного і морально-етичного характеру. По-друге, в кримінальному провадженні відсутні окремі право¬ві елементи судочинства, тому що на сьогодні, можна констатувати, що рівень культури та правосвідомості в суспільстві знаходиться на низькому правовому рівні. Підбір та підготовка присяжних до судового розгляду кримінального провадження може не відповідати їх рівню, що приведе до не процесуального рішення, яке не відповідатиме нормам закону. По-третє, суд присяжних перебуває в етапі становлення. Його критикують з позицій, що "народ не готовий до того, щоб справедливо вирішувати питання про винність чи невинність підозрюваного, оскільки в суспільства немає правових традицій; немає загальних моральних засад, занад¬то сильною є соціально-економічна диференціація в суспіль¬стві". Безпосередня участь присяжних у правосудді як громадського судді заснована на тому, що кожний громадянин незалежно від його соціального стану, освіти, статі та інших характеристик повинен бути здатним оцінювати обставини справи, що є предметом судового дослідження.
Правовий статус присяжного закріплено в КПК України. Присяжний має право: брати участь у дослідженні всіх відомостей та доказів у судовому засі¬данні; робити нотатки під час судового засідання; з дозволу головуючого ставити запитання обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експертам, іншим особам, які допитуються; просити головуючого роз’яснити норми закону, що підлягають застосу¬ванню під час вирішення питань, юридичні терміни і поняття, зміст оголошених у судовому засіданні документів, ознаки злочину, у вчиненні якого обвинувачу¬ється особа.
Присяжний зобов’язаний: правдиво відповісти на запитання головуючого і учасників судового про¬вадження щодо можливих перешкод, передбачених КПК України або законом, для його участі в судовому розгляді, його стосунків з особами, які беруть участь у кримінальному провадженні, що підлягає розгляду, та поінформованості про його обставини, а також на вимогу головуючого подати необхідну інформацію про себе; додержуватися порядку в судовому засіданні і виконувати розпоряджен¬ня головуючого; не відлучатися із залу судового засідання під час судового розгляду; не спілкуватися без дозволу головуючого з особами, що не входять до складу суду, стосовно суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього; не збирати відомості, що стосуються кримінального провадження, поза судовим засіданням; не розголошувати відомості, які безпосередньо стосуються суті кримі¬нального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і стали відомі присяжному у зв’язку з виконанням його обов’язків.
Ст. 385 КПК України встановила кількість присяжних, які повинні приймати участь під час судового розгляду кримінального провадження у кількості 7 осіб. Завданням процесу відбору присяжних для розгляду кон¬кретної кримінальної справи є: максимальне зрівнювання можливості участі у виконанні обов’язків присяжних усіма громадянами області, включени¬ми до списків присяжних; виключення можливості відбору осіб, які не відповідають ви¬могам, що ставляться до присяжних; забезпечення такого процесу відбору присяжних, який би дозволив у встановленому порядку і на справедливій основі звільняти від виконання обов’язків присяжних осіб, що мають на те поважні причини; опублікування списків присяжних і надання можливості оскарження незаконного включення кон¬кретних осіб до списку або виключення зі списку чи виправ¬лення інших помилок у списках.
Суд присяжних, який запроваджений новим КПК України, необхідно розглядати не тільки як елемент судової системи, а як інструмент судової реформи. Призначення присяжних у рамках судової реформи - служити засобом розвитку змагального пра¬восуддя і способом пформування нової правосвідомості в кримінальному судочинстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алейников Г.І. Випровдувальний вирок у кримінальному процесі України // Г.І. Алейников/ Херсон. 2007. – 195с.
2. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий // Ю.П Аленин / -К-д. Центрально-Украинское издательство. 2002 - 264 с.
3. Абдумаджидов Г.А. Следственные действия и общие условия их производства // Г.А. Абдумаджидов/ - Ташкент.: Ташкентская ВШ МВД СССР. 1978. - 178 с.
4. Антонов Л.И. Практическкое руководство по производству предваттельного следствия //А.И. Антонов/ из-во юридического нижного магазина И.И. Зубкова. – СПБ. 1912. – 150 с.
5. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве // С.С. Алексеев/ - М.: Наука. 1966. – 336с.
6. Алексеев С.С. Право (азбука, теория, философия) опыт комплексного исследования // С.С. Алексеев/ - М.: Статут. 1999. – 456с.
7. Алексеев С.С. Общая теория права // С.С. Алексеев/ -М.: Юрид. лит. 1982. т. 2. – 368с.
8. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения // С.С. Алексеев/ -М.: Норма. 2001. -752с.
9. Алексеев Н.С. Очерк развития науки советского уголовного процесса // Н.С. Алексеев, В.Г. Даев, Л.Д. Кокарев/ -Воронеж. ВГУ. 1980. – 192с.
10. Алиев Т.Т. Основные начала уголовного судопроизводства // Т.Т. Алиев, Н.А. Громов/ – М.: «Книга сервис», 2003. – 144 с.
11. Альперт С.А. Возбуждение уголовного дела органами милиции // С.А. Альперт, В.А. Стремовский/ -Х.: Из-во Харьковский юридический ин-т. 1957. -24с.
12. Альперт С.А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб’єкти // С.А. Альперт/ -Х.: Основа. 1995 -120с.
13. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса // С.А. Альперт/ - Х.: Из-во Харьковский юридический ин-т. 1997. – 60с.
14. Альперт С.А. Защита в советском уголовном процессе // С.А. Альперт -Х.: Из-во Харьковский юридический ин-т. 1984. – 36с.
15. Бажанов М.И. Предание суду в советском уголовном процессе // М.И. Бажанов/ - Х.: из-во Харьковский юридический ин-т. 1965. - 150с.
16. Бажанов М.И. Изменение обвинения в судебных стадиях советского уголовного процесса. учебник. Советский уголовный процесс // М.И. Бажанов/ -К.: Вища школа. 1983. -360с.
17. Братусь С.Н. Теоретические вопросы систематизации советского законодательства //С.Н. Братусь/ М. Юрид.длит. 1962. - 280с.
18. Барабаш С. А. Природа российского уголовного процесса, цели уголовно-процессуальной деятельности и их установление // С. А. Барабаш/ – СПб: Юрид. центр Пресс, 2005. – 257 с.;
19. Боботов С.В. Правосудие во Франции // С.В. Боботов / - М.: Изд-во “ЕАВ”. - 1994. - 198 с.
20. Бандурка А.М. Оперативно – розыскная деятельность: правовой анализ. // А.М. Бандурка, А.В. Горбачев/ - К.: Редакционно-издательский отдел МВД Украны. 1994. - 119с.
21. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України. // О.М. Бандурка/ -Х.: Основа. 1996. – 450с.
22. Басков В.И. Прокурорский надзор при рассмотрении судами уголовных дел // В.И. Басков/ - М.: Юрид. лит. 1980. – 220с.
23. Басков В.И. Оперативно – розыскная деятельность // В.И. Басков/ - М.: Юрид. лит. 1997. – 160с.
24. Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие // А.И Бастрыкин, И.Ф. Крылов/ - Л.: ЛГУ. 1984. -160с.
25. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії. // О.В. Баулін, Н.С. Карпов/ -К.: Нац. акад. внутр. справ України. 2001. -232с.
26. Баулін О.В. Провадження дізнання в Україні // О.В.Баулін, С.І. Лук´янець, С.М. Стахівський/ -К.: Нац. акад. внутр. справ України. 1999. – 121с.
27. Бахин В.П. Материалы к изучению практики борьбы с преступностью //В.П.Бахин,Н.С.Карпов/К:Нац.акад. внутр.справ .2007 – 489с.
28. Бачило И.Л. Организация советского государственного управления // И.Л. Бачило/ - М.: Юрид. лит. 1984. – 121с.
29. Бедняков Д.М. Не процессуальная информация и расследование пре ступлений // Д.М. Бедняков/ - М.: Юрид. лит. 1991. -205с.
30. Белкин Р.С. Криминалистика. Общетеоретические проблемы// Р.С. Белкин, А.И. Винберг / -М.: Юрид. лит. 1973. – 260с.
31. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы // Р.С. Белкин/ - М.: Юрид. лит. 1987. – 270с.
32. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. // Р.С. Белкин/ -М.: Норма. 2001. – 210с.
33. Белозеров Ю.Н. Дознание в органах милиции и его проблемы // Ю.Н. Белозеров, В.Е. Чугунов, А.А. Чувилев/ -М.: Юрид. лит. 1972. – 150с.
34. Богословская Л.А. Основания отмены или изменения приговоров // Л.А. Богословская/ -Х.: из-во Харьковского юридического института. 1981. – 59с.
35. Божьев В.П. Уголовно – процессуальные отношения // В.П. Божьев/ - М.: Юрид. лит. 1975. – 176с.
36. Божьев В.П. Основания внесения и порядок рассмотрения дела в распорядительном заседании. учебное пособие // В.П. Божьев -М.: Юрид. лит. 1972. – 270с.
37. Брынцев В.Д. Судебная власть. Правосудие. Пути реформирования в Украине. [Текст] // В.Д. Брынцев/ - Х.: Основа. 1998. - 140с.
38. Будников В.Л. Иммунитет свидетеля в уголовном процессе // В.Л. Будников/ - Волгоград. ВСШ МВД СССР. 1998. - 98с.
39. Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий // И.Е. Быховский/ - М.: Юрид. лит. 1976. – 150с.
40. Бурданова В.С. Поиски истины в уголовном процессе. СПБ. Из-во Юридический центр Прес. 2003. – 262с.
41. Васильев А.Н.Предмет, система и теоретические основы криминалистики. // А.Н. Васильев, Н.П. Яблоков/ -М.: Юрид. лит. 1984. – 300с.
42. Вапнярчук В.В. Процесуальне становище особи, яка проводить дізнання: автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.09.// В.В. Вапнярчук/ -Х.: Нац. Юрид. академія України. 2000.- 20с.
43. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника // Т.В. Варфоломеева/ -К.: Вища школа. 1987. -152с.
44. Великий Д.П. Единство и дифференциация уголовно-процессуальной формы: автореф. дисс. канд. юрид. наук 12.00.09.// Д.П. Великий/ -М.: 2001.-20с.
45. Веретехин Е.Г. Пробелы предварительного расследования и их восполнение в суде I инстанции // Е.Г. Веретехин/ -Казань. Казанский гос. ун-т. 1988. – 160с.
46. Ветвинский Л.А. О повышении эффективности участия защитника на предварительном следствии. учебное пособие // Л.А. Ветвинский/ -Л.: ЛГУ. 1966. - С.24.
47. Ветрова Г.Н. Уголовно – процессуальная ответственность // Г.Н. Ветрова/ -М.: Юрид. лит. 1987. – 105с.
48. Викторов Б.А. Общие условия предварительного расследования в уголовном процессе // Б.А. Викторов/ -М.: Госюриздат. 1971. – 168с.
49. Викторский С.И. Русский уголовный процесс. учебник // С.И. Викторский/ - М.: 1997. – 310с.
50. Вільчик Т.Б. Забезпечення всебічності, повноти і об’єктивності дослідження обставин кримінальної справи засобами прокурорського нагляду:автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.09. // Т.Б. Вільчик/ –Х.: Нац.юрид. академія України. 1991.-20с.
51. Винберг А.И. Косвенные доказательства в советском уголовном процессе. // А.И. Винберг, Г.М. Миньковский, А.И. Рахунов/ -М.: Госюриздат. 1956. - 110с.
52. Витрук Н.В. Конституционное правос